«Створення ситуації успіху»

Технологія «Створення ситуації успіху»

         Автором технології вважають російського педагога А. Бєлкіна, хоча сам він не називає охарактеризовану ним ситуацію технологією. Зрештою, навіть у посібниках, у яких ситуація успіху трактується як технологія, паралельно вона називається педагогічним прийомом. Зокрема, вчені Миколаївського державного університету (О. Пєхота та інші) зазначають, що «В. О. Сухомлинський розвинув прийом у створеній ним «Школі радості». Ще однією передумовою технології ситуації успіху є ідея А. Макаренка про завтрашню радість, якою мати жити колектив, що відкидає сіру буденність і прагне яскравих вражень.

            Технологія «Створення ситуації успіху» відрізняється від інших відомих технологій успіху тим, що ніякого досягнення реально може й не бути, він імітується учителем для формування позитивної мотивації та емоційного стану піднесення.

Сучасне динамічне життя потребує від особистості швидкої адаптації до перетворень, бути активним й ініціативним, не уникати труднощів, уміти ставити перед собою реальні цілі й прагнути їх досягати, адекватно оцінюючи й розвиваючи свої здібності, бути відповідальним і при цьому почуватися у своєму оточенні впевнено і комфортно. Пошук закономірностей становлення дитячої особистості, підвалин цілісної діяльності дитячого навчально-виховного закладу як соціального інституту актуалізує проблему спеціального дослідження феномену досягнення успіху дитиною, виявлення ефективних педагогічних шляхів формування такого складного особистісного новоутворення, як успішність. В останній час з’явилось багато досліджень, в яких доводиться, що соціальна поведінка людини на багато років визначається способами дошкільного та шкільного виховання та навчання, що, в свою чергу, підтверджує залежність становлення соціально значимих особистісних якостей від організації освітнього процесу, способів міжособистісної взаємодії її учасників. Оскільки ігрова діяльність є провідною у досліджуваному віковому періоді, а комфортність відчуття себе дитиною у ній має вплив на становлення життєвої парадигми, важливо забезпечити періодичне переживання успіху дошкільником у цьому виді діяльності. Такі можливості надає детальне вивчення вихователями і впровадження у практику технології створення ситуації успіху.

Завданням нашої статті є окреслення сутності ситуації успіху, педагогічних порад щодо її створення та опис підготовки майбутніх вихователів до її забезпечення у ігровій діяльності дошкільників.

Поняття “успіх” є спільним для філософії, етики, соціології, психології, педагогіки, хоча його змістове наповнення і варіюється в залежності від науки. У великому тлумачному словнику сучасної української мови успіх розглядається у двох аспектах: як позитивний наслідок роботи, справи (з цієї точки зору синонімічними будуть поняття: “значні досягнення”, “удача”, “талан”) і як громадське визнання, схвалення чого-небудь, чиїхось досягнень, позитивних якостей, особливостей. У філософії успіх тісно пов’язується з оптимістичним світоглядом і розуміється як успіх-подолання, розв’язання людиною чи колективом проблем і протиріч свого життя та широке соціальне визнання результатів діяльності особистості, її справ і вчинків.

Успіх усвідомлюється людиною в процесі набуття соціального досвіду і досягається завдяки докладеним зусиллям і старанню. Соціологічна наука розглядає життєвий успіх як “комплекс уявлень, сформований на ґрунті суспільних вимог (норм, цінностей, стандартів), очікувань, та визнання актуальних і потенційних індивідуальних досягнень, які оцінюються як високі, престижні, взірцеві у стратифікованому суспільстві. Цей комплекс слугує критерієм оцінок, що визначають, які саме наслідки діяльності індивідів соціально винагороджуються, до чого варто прямувати, чим пишатися.

Проблематика життєвого успіху охоплює сукупність відповідних соціокультурних зразків і водночас індивідуальних настанов, очікувань, домагань на максимальне самоствердження у реальній соціальній структурі. Спосіб досягнення життєвого успіху визначається суспільством, хоча й залежить від багатьох чинників (соціального походження, психологічних рис особистості й навіть випадкового збігу обставин)”. У соціології виокремлюються наступні типи успіху: матеріальний (традиційне розуміння життєвого успіху) і експресіоністський (тип життєвого успіху, який спрямований на максимальну самореалізацію індивіда).

У психології під успіхом розуміється позитивний результат діяльності, здобуток, реалізація мети, максимальна самореалізація індивіда. Загалом психологи часто звертаються до емоційного аспекту успіху, впливу його переживання на подальшу діяльність (Л.Венгер, А.Запорожець, К.Ізард, В.Леві, Д.Карнегі, М.Лісіна, А. Люблінська, В.Мухіна), висновуючи про успіх як своєрідний поштовх до наступних дій, пошуків у виконуваній діяльності. Переживання неуспіху, навпаки, гальмує бажання дитини займатись цією діяльністю. Вплив емоції успіху на становлення особистості доведений багатьма вченими, серед яких, зокрема, Г.Бреслав, В.Вілюнас, Б.Додонов, М.Лісіна.

Основними ознаками поняття “успіх”, що визначені педагогами, є досягнення, які зробила особистість у порівнянні зі своїм учорашнім днем, пізнання і вдосконалення своїх можливостей, розвиток задатків, творчих сил. При цьому враховується не тільки результат, а й шляхи та методи його досягнення. Ми розуміємо під успіхом досягнення людиною значних результатів у суспільно чи особистісно значущій діяльності шляхом прикладення власних зусиль. Дані здобутки оцінюються як високі самою особистістю та референтною для неї групою. Оскільки старші дошкільники швидше переживають успіх чи неуспіх почуттями, а не осягають його розумом, то, спираючись на вище зазначені твердження, визначаємо поняття “успіх старших дошкільників у ігровій діяльності” як відчуття задоволення з приводу отримання і вдалого виконання бажаної ролі у грі, реалізації задуманого сюжету та отримання визнання з боку однолітків через прояв їх бажання вступати у ігрові стосунки з цією дитиною.

Поняття “ситуація успіху” розглядається, як правило, в психолого-педагогічному контексті. Аналіз наукової літератури засвідчив, що “педагогічна ситуація” як поняття широко представлена у багатьох дослідженнях (О.Богданова, В. Данильчук, В.Ільїн, В.Сєріков, Л.Спірін та ін.). У більшості з них дана категорія розуміється як сукупність умов і обставин, що створюються як вчителем, так і виникають природнім шляхом у педагогічному процесі. Отже, ситуація успіху - це цілеспрямоване, організоване сполучення умов, за яких створюється можливість досягнути значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. З педагогічної точки зору - це результат продуманої, підготовленої стратегії, тактики вихователя, сім’ї.

Концептуальну основу технології створення ситуації успіху складають концепції особистісно орієнтованого навчання та виховання (І.Бех, О.Кононко, В.Рибалка, І.Якиманська), діяльнісного підходу (Б.Ананьєв, О.Бодалєв, П.Гальперін, О.Леонтьєв), розвивального навчання (Л.Виготський, Л.Занков, Д.Ельконін, В.Давидов). Найбільш ґрунтовно і всеохоплююче проаналізував ситуацію успіху та надав поради щодо її створення А.Бєлкін у праці “Ситуація успіху. Як її створити”. Вчений підкреслює, що головна мета діяльності вихователя - створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомити свої здібності, повірити у власні сили, дати збагнути, що успіх є еквівалентним витраченим зусиллям.

Обґрунтування ситуації успіху як педагогічного засобу, який дозволяє максимально розвинути здібності дитини, ї фізичні та духовні сили, знайшло своє відображення у працях В. Пітюкова, Н. Щуркової, які під успіхом розуміють суб’єктивне переживання особистістю задоволення від процесу і результату самостійно виконаної діяльності. Аналізуючи вплив ситуації успіху на почуттєву сферу дитини, Н. Щуркова зазначає: “Переживаючи ситуацію успіху, дитина відчуває почуття власної гідності, оскільки у визнанні її людських та індивідуальних якостей вона виявляє і те, що стоїть на певному рівні, і те, що вона варта чогось як людина. До того ж, ситуація успіху породжує задоволення життям на даний момент, а це є не що інше, як щастя в одному з його різновидів” [6, с. 110]. Формувати успішну особистість дитини потрібно розпочинати зі створення так званого поля успіху. Технологічними кроками побудови поля успіху, за І.Казаковою, А.Тряпіциною, є: діагностичне дослідження (у яких сферах життєдіяльності дитина може виявити здібності і пережити успіх); аналіз (наскільки значними є можливості дитини, чи вистачає їй поля діяльності); прогноз (хто з дітей має переваги, хто може виявитися в позиції постійної поразки); проектування (вибудовуються ситуації досягнень, нові види діяльності, нові конкурси, виставки, нагороди, церемонії).

Виокремлюючи умови створення ситуації успіху, на перше місце вчені ставлять створення атмосфери схвалення, радості, яка може бути забезпечена за допомогою вербальних та невербальних (мімічних, пластичних) засобів, таких як підбадьорюючі слова, м’які інтонації, коректність та доброзичливість звертань, відкрита поза (А. Лопатін, В. Пітюков, Н. Щуркова). Це допомагає дитині справитися з поставленим перед нею завданням. Зокрема, В. Пітюков пропонує ряд педагогічних прийомів, які доцільно використовувати, створюючи ситуацію успіху: 

1) зняття страху перед діяльністю, яку треба виконати, з метою подолання невпевненості у власних силах, у позитивному кінцевому результаті (це вербалізується у наступних фразах: “Для тебе це просто, однак якщо щось не вийде.”, “Не помиляється лише той, хто нічого не робить”, “Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші способи виконання завдань”. Таким чином, педагог дає зрозуміти вихованцю, що від нього не очікують абсолютної досконалості, що він має право на помилку, на іншу спробу, що цінність становлять його дії-намагання виконати завдання);

 2) внесення мотиву, що відбувається, якщо разом з метою та описом передбачуваного результату дитині пояснюється, заради чого чи кого це здійснюється. Системоутворюючою якістю особистості виступає спрямованість. Саме в спрямованості виражаються цілі, в ім’я яких діє особистість, її мотиви, суб’єктивні ставлення до різних сторін дійсності. Соціальна спрямованість діяльності вміщує в собі значний педагогічний зміст, оскільки розкриває перед дитиною значимість її зусиль для інших людей і, навпаки, значення старань та думок цих людей для її розвитку; 

3) авансування успішного результату (“Маючи такі здібності, як у тебе”, “Ти вже неодноразово демонстрував нам, як потрібно долати труднощі”, “Ти неодмінно все зробиш правильно, адже в тебе такий гострий розум”), для чого потрібно діагностувати позитивні сильні сторони особистості дитини (міцну пам’ять, спостережливість, уважність, швидкість реакції, розсудливість тощо) та спертися на них;

 4) прихована інструкція, яка за своєю сутністю є допомогою дитині, яка ще тільки має навчитися обходитися без допомоги, повністю спиратися на свої сили. Реалізується така прихована допомога шляхом використання натяку, вказівки, побажання (“Найкраще почати з .”, “Доцільно звернути увагу на.”);

5) “персональна винятковість”: змістом даного прийому є зазначення важливості зусиль саме цієї дитини у даній діяльності (“Тільки ти і міг би”, “Тільки тобі я можу довірити”), що покладає відповідальність, мобілізує особистість; 

6) педагогічне навіювання, тобто емоційно забарвлений вплив вихователя на свідому та підсвідому сфери дитини, результатом чого є поява стану впевненості, почуття піднесення, бажання діяти тощо; 

7) оцінка отриманого завдяки дитячим зусиллям результату, яка, власне, визначатиме, чи відчує дитина радість успіху. При цьому важливо здійснювати не стільки цілісне оцінювання продукту діяльності, скільки деталі, в якій проявилась індивідуальність дитини, наприклад використання незвичного способу, самостійний пошук, гарне оформлення: “Особливо у тебе гарно вийшло.”, “Дивує такий фрагмент.”.

Керуючись вище викладеним, відтворюємо наступну схему створення ситуації успіху: зняття страху; мотивація діяльності; авансування; прихована інструкція; персональна винятковість; педагогічне навіювання; висока оцінка деталей отриманого результату.

Даючи можливість переживати дитині насолоду від успіху, дорослі тим самим сприяють формуванню у неї мотивації досягнення. Це сукупність факторів, які впливають на силу прагнення людини до досягнення успіху. Серед них найбільш велику роль відіграє потреба в досягненні успіху. Як виявили вчені, вона не притаманна людині з народження, а набувається у процесі життя, причому вже з дитячого віку і стає відносно стійкою в 5-6 років. Набута потреба в досягненні успіху в наступному житті майже не змінюється. Вона робить досить значний вплив на соціальну поведінку людини, на її психічний розвиток і життя загалом. Діти з розвиненою потребою досягнення успіху частіше мають нормальну самооцінку, нормальний рівень домагань і показують низький рівень тривожності. Такі діти розвиваються більш швидко у порівнянні з дітьми з низькою потребою досягнення успіху. Людина, яка з дитинства набула потребу в досягненні успіху, навчається долати труднощі, які виникають на її життєвому шляху.

Безумовно, система роботи з підготовки вихователя до створення ситуацій успіху передбачає усвідомлення та прийняття майбутніми спеціалістами дитини як найвищої цінності, за якнайповніше розкриття особистості якої несуть відповідальність не лише батьки, а й вихователі. 

Дошкільний період є базовим у формуванні дитячої самосвідомості, у сприйнятті себе як успішного члена суспільства чи невдахи. Щоб здійснювати педагогічно виправданий вплив на формування її особистості, потрібно ознайомити студентів з психологічними та фізіологічними особливостями, що мають місце у дошкільному дитинстві, а також озброїти портфоліо методів та методик, які дозволять виявити індивідуальні особливості дітей, адже кожна дитина неповторна, зі своїм характером, задатками, бажаннями, для кожної потрібно дібрати свій особливий метод впливу. Мотивувати майбутніх спеціалістів з дошкільного виховання до створення ситуацій успіху може почуття любові до дітей, бажання якомога якісніше виконувати свою роботу, досягаючи найкращих результатів, тобто розкриваючи потенціал дітей, почуття відповідальності за долю своїх вихованців.

Проведення індивідуальних консультацій для вихователів (“Кожна дитина неповторна”, “Гуманні взаємини у виховному процесі”, “Як допомогти дошкільнику “відкрити” себе”, “Чому діти не хочуть ходити до дитсадка”, “Радісний настрій дітей, як його створити”, “Розвиток мотивації досягнення дошкільника”, “Зірки та непопулярні діти у групі”), здійснення їхньої самоосвіти згідно з найновішою літературою допомагатимуть педагогам планувати щоденну роботу, результати якої будуть орієнтовані на успіх дітей, вибудовувати окремі системи педагогічного впливу на дошкільників з різними рівнями розвитку успішності в ігровій діяльності. Особливої уваги потребують діти песимістичні, замкнені, з розвиненою мотивацією уникнення невдачі, з низькими розумовими здібностями, нерозвиненим умінням взаємодіяти і спілкуватися з однолітками й дорослими.

Розв’язування педагогічних задач з вихователями, проведення ділових та рольових ігор (“Розмова з батьками”, “Допоможемо дошкільнику стати успішним”, “Даємо дитині шанс”, ’’Розкриваємо таланти”, “Як реагувати на дитячі невдачі?”) дозволять їм оволодіти вмінням здійснювати вибір на користь особистісно орієнтованої моделі поведінки, оволодіти технологією створення ситуацій успіху для вихованців.

Бесіди за круглим столом дадуть можливість поділитися набутим у процесі експерименту досвідом, порівняти отримані результати, об’єктивно віднайти позитивне і недоліки у роботі, отримати рекомендації від більш досвідчених колег.

Звісно, кожна дитяча особистість потребуватиме особливого, нестандартного підходу від вихователя, однак творчі уміння не виникають на порожньому місці. Тому вважаємо за потрібне дати майбутнім спеціалістам алгоритм роботи з дітьми зі створення ситуації успіху у ігровій діяльності останніх. Він може мати наступний вигляд:

а)         аналітичний етап - формування теоретичної концепції, тобто аналіз особистості дитини, визначення її сильних та слабких сторін, якостей, які потребують корекції, статусу у дитячому колективі;

б)        стратегічний етап - визначаються завдання, надається цільова настанова (наприклад, допомогти дитині придумувати цікаві сюжети для ігор, сприймати роль, яку випало грати, як бажану, цікаву, розвивати вміння виконувати правила гри, конструктивно взаємодіяти з однолітками);

в)        тактичний етап- розробляється план дій вихователя щодо реалізації завдань, передбачених стратегічним етапом (як саме, за яких умов здійснюватиметься робота з дитиною, які ситуації успіху потрібно створити, які методи використати);

д) виконавчий етап - вихователь опрацьовує з дитиною різноманітні сюжети ігор, навчає виконувати ті чи інші ролі, виразно коментувати мовлення дійових персонажів, пояснює, що не так важливо, яку роль ти граєш, як те, наскільки добре і чи з задоволенням ця роль буде виконана, навчає підкорятися правилам гри, терпляче вислуховувати бажання, пропозиції інших, обирати найкраще, найцікавіше;

г)         контрольно-підсумковий етап - на основі аналізу ефективності проведеної роботи, про що свідчитиме зростання бажання інших дітей грати з вихованцем, для якого створювались ситуації успіху, переживання радості, задоволення ним від гри, здійснюється корекція матеріалів з метою отримання удосконалених варіантів.

Досягнення успіху дошкільниками у ігровій діяльності - це бажання інших дітей гратися з цією дитиною, частоту вступу до спільної гри та тривалість ігрового контакту.  Висновок, що успіх у грі є настільки значущим для дитини даного віку, що “ його відсутність призводить до зниження найважливіших утворень особистості - рівня домагань і пов’язаної з ним самооцінки, до спотворення дитячої самосвідомості” 

Аналізуючи причини неуспіху в ігровій діяльності, виникнення конфліктів, небажання дітей гратися з деякими однолітками, є: недостатню сформованість ігрових навичок; незнання позитивних способів співробітництва; неадекватне володіння способами співробітництва (як правило, зустрічається у надмірно рухливих, що не вміють керувати своєю поведінкою, дітей, і у повільних дітей, що не вміють розвивати необхідний у грі динамізм діяльності); спотворення мотиваційної основи діяльності (наприклад, егоїстична спрямованість до абсолютного самоствердження у грі); відверта зацікавленість в однолітках не поєднується з потребою у спільній грі, оскільки у дитини переважають потяги до певної неігрової діяльності (наприклад до танців, співів, конструювання, догляду за тваринами тощо), що не співпадає з провідною потребою більшості.

Спираючись на згадане дослідження, визначаємо наступні умови реалізації ситуації успіху в ігровій діяльності:

•перед початком гри потрібно звільнити дитину від психологічного дискомфорту (зайва сором’язливість, боязкість бути невибраним, відчуженість від однолітків тощо);

•запропоноване завдання, роль у грі роль повинні бути доступними для дитини, а труднощі мають зростати поступово;

•при обранні ролі, постановці завдань потрібно враховувати особливості кожного дошкільника;

•під час гри дитина повинна докладати зусиль для підвищення своїх ігрових умінь (творчо складати сюжет, реалістично виконувати роль, заздалегідь оговорювати правила та дотримуватись їх, безконфліктно спілкуватись з партнерами по грі тощо);

•витрачені дитиною зусилля повинні обов’язково бути помічені та оцінені вихователем, а малюк має впевнитись у своїх можливостях і здібностях;

•пропонована ігрова діяльність повинна приносити задоволення, відкриваючи простір для творчості;

•потрібно підкреслювати вдало виконану складову гри: дотримався правил гри, не схибив, довів сюжет до логічного завершення, зумів порозумітися з партнерами і т.д.;

•вихователю варто вірити у вихованця, в його можливості.

Детальне ознайомлення майбутніх вихователів з сутністю ситуації успіху, мотивування їх до її створення, озброєння їх  знаннями про алгоритм та умови реалізації ситуації успіху в ігровій діяльності дошкільників дозволить плідно здійснювати в майбутньому навчально-виховний процес дітей у ДНЗ, в результаті чого зростатимуть успішні дошкільнята.