Мнемотехніка та символічна синектика.

Мнемотехніка та символічна синектика для переказу оповідань Сухомлинського






Щоб метелик не поколовся
ЩОБ МЕТЕЛИК НЕ ПОКОЛОВСЯ
Маленька дівчинка Зоя гуляла в саду.
Вона підійшла до акації. На акації гострі-прегострі колючки.
Над акацією літав барвистий метелик.
Ой, як же йому не страшно літати! Налетить на колючку — що ж тоді буде?!
Підійшла Зоя до акації. Зломила одну колючку, другу, третю.
Мама побачила та й питає:
— Що ти робиш, Зою? Навіщо колючки зламуєш?
— Щоб метелик не поколовся, — відповіла Зоя.
— Це дуже добре, що ти метелика жалієш, — сказала мама,
— але ж і акація без колючок жити не зможе.



Велике і мале

ВЕЛИКЕ Й МАЛЕ
У корови Лиски народилося телятко. Воно ще маленьке.
Але вже вибрикує. Припало до матері, напилося молока — захотілося йому погуляти.
Пішло подвір'ям, дивиться — сидить маленьке звірятко.
Доторкнулося телятко писком до маленького звірятка, а на ньому пух м'якенький,
ще м'якший, ніж материне вим'я.
Маленьке звірятко дивиться на величезного звіра — на теля,
саме примружилось і сидить собі тихо-тихо. — Хто ти? — питає телятко.
- Я стара кролиця, — відповідає маленьке звірятко.
- Невже ти стара кролиця? — дивується телятко. — Отже, у тебе й дітки є.
- Є в мене маленькі дітки-кроленята. А ти хто?
- Я маленьке телятко, — відповідає телятко. — Я тільки-но народилось.

Квітка сонця


КВІТКА СОНЦЯ
На високому стеблі — велика квітка із золотими пелюстками.
Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником.
Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки.
Та як тільки сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять.
То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилось із-за обрію.
Соняшник повертає до нього свою золоту голівку й дивиться, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє, вітає його:
— Добрий день, сонечку, я так довго чекав тебе!
Сонце піднімається все вище й вище, пливе по небу.
І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій,
і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню.



Врятував сонечко


                  



ВРЯТУВАВ СОНЕЧКО
Це було влітку. Цілий день пекло сонце, а потім насунулись чорні хмари. Пішов дощ.
Під високою гіллястою шовковицею сидів Василько.
Він не боявся зливи. Його захищало від неї.
Густе листя. Під шовковицею було сухо. А поруч текли струмки.
Василько побачив, як один струмок поволеньки почав заповнювати невеличку заглибинку.
Утворювалось озерце. На середині цього озерця був маленький острівок. Води все прибувало й прибувало.
Ось-ось затопить острівець раптом Василько побачив на острівці маленьке червоне сонечко.
Воно бігало з одного краю острівця до другого. «Чому ж воно не летить,»-подумав Василько.
Йому стало жаль сонечка.
Острівець ставав усе менший.
Ось він такий як п’ятачок. Ось він уже не більше копієчки. Сонечко сиділо непорушно.
Василько побіг під дощ. І зразу ж змок до нитки. Та він устиг урятувати сонечко.

Як зайчик грівся проти місяця










ЯК ЗАЙЧИК ГРІВСЯ ВЗИМКУ ПРОТИ МІСЯЦЯ
Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала.
Мороз тріщить, сніг проти Місяця повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:
- Місяцю любий, погрій мене своїм промінням, бо довго ще Сонечка чекати.
Жалко стало Місяцеві Зайчика, він і каже:
- Іди полем, полем, я тобі світитиму дорогу, а ти прямуй до великого стогу соломи.
Пострибав Зайчик, зарився в стіг, виглядає, усміхається:
- Спасибі, любий Місяцю, тепер твоє проміння тепле-тепле.

Фіалка і бджілка
                                   
                                                                 


                          

ФІАЛКА І БДЖІЛКА
 Подружили бджілка і фіалка. Фіалка в полі дивилась на світ своїм радісним фіолетовим
оком. А бджілка жила у вулику. Багато разів на день прилітала бджілка до фіалки – брала
пилок і нектар. Раділа фіалка своїй подрузі.
      Та  ось прилетіла бджілка, дивиться, а фіалка закрила свою квітку,
схилила журливо голівку.
      - Чому це ти, Фіалко, зажурилася, чому  квітку свою закрила? – питає  бджілка.
      - Ой лети, бджілко, додому, бо негода  наближається. Буде великий дощ.
      Прилетіла бджілка додому. І справді пішов  дощ. Отже фіалки на дощ закривають
свої пелюстки і цим сповіщають про негоду”.

Іменний обід








У Ніни велика сім'я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся.
Ніна найменша: їй восьмий рік. Бабуся - найстарша: їй вісімдесят два роки.
У бабусі тремтять руки. Несе ложку бабуся - ложка дрижить, крапельки падають на стіл.
Скоро у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини у них
буде святковий обід.На обід Ніна нехай запросить подруг.
Ось і настав цей день. Мама накриває стіл білою скатертиною.
Ніна подумала: це і бабуся за стіл сяде. А в неї ж руки тремтять.
Ніна тихенько сказала мамі: -Мамо, хай бабуся сьогодні за стіл не сідає.
- Чому? - здивувалась мама.
- В неї руки тремтять. Крапає на стіл.
Мама зблідла. Не сказавши жодного слова, вона зняла зі столу
білу скатертину і сховала її в шафу. Довго сиділа мовчки, потім сказала:
-У нас сьогодні бабуся хвора. Тому іменинного обіду не буде.
Поздоровляю тебе, Ніно, з днем народження.
Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.
Бо я – людина!


Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви також спіткнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чому ж ви прибрали камінь?
— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.
— Тату, — запитав він, —  а ви хіба не людина?

Втрачений день

В одного батька троє синів - маленьких хлоп'ят. 
- Розкажіть, як ви сьогодні прожили день.
Юрко відповів: 
- Я сьогодні посадив дерево.
Батько сказав: 
- Ти сьогодні добре прожив день.
Миколка відповів: 
- Я сьогодні зайчика намалював. 
- Ти теж непогано прожив день, - сказав батько.
Петрик відповів: 
- Я сьогодні у м'яча грав... І морозиво з'їв. 
- У тебе сьогодні втрачений день, - посмутнів батько.

Коментарі